Поради
для батьків першокласників
Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про
нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач. Шкода, але
ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими
намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики,
з'ясування стосунків, покарання - все це додаткові стресові ситуації, постійний
дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше
уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша
надія і бажаніша нагорода - відмінні оцінки...
Порада перша: найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це ваша увага.
Вислуховуйте її розповіді про школу, ставте
уточнюючі питання. І пам'ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для
вашого сина чи доньки може виявитися подією, що хвилює весь день! Якщо дитина побачить ваш
інтерес до її справ і турбот, вона обов'язково відчує вашу підтримку. Слухаючи
її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що
слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як
ви прощаєтеся з нею біля дверей школи.
Порада друга: ваше позитивне ставлення до
школи і вчителів спростить дитині період адаптації.
Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка
у нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща -
найкрасивіша, найдобріша. Для першокласника вчителька стає одним з
найголовніших дорослих у житті. У перші місяці в школі вчителька закриває собою
маму і тата. Мудрим вчинком треба підтримати цю «закоханість» дитини і не
ревнувати. Співпрацюйте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У
класі з активними батьками, як помічено, тісніші і кращі стосунки між дітьми,
цікавіше життя, більше свят і походів. Навіть якщо особисто у вас, як батьків,
є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось потрібно робити по-іншому,
всі тертя повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде вимушена розриватися
між любов'ю до батьків і авторитетом вчителя. Дуже шкідливі негативні чи
нешанобливі вислови про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно
ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість в
турботі і згоді між важливими для неї дорослими людьми.
Порада третя: ваше спокійне ставлення до
шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині.
Побачивши батьків спокійними і впевненими, дитина
відчує, що боятися школи просто не потрібно. Одна бабуся плакала, збираючи
внука зранку в школу. Вона гладила його по голові, бігала між портфелем і
одягом і голосила: «Куди ж ми тебе відпускаємо! Тебе ж там цілий день годувати
не будуть! Як же ти там сам один без мене будеш!» І так кожного ранку протягом
місяця. Зустрічали хлопчика зі школи так, ніби він тільки повернувся живим з
війни. Батьки хлопчика помітили, що дитина почала «боятися школи». Основну роботу
провели з бабусею. Її запросили на цілий день на шкільні заняття, вона була
присутня на всіх уроках, снідала разом зі всім класом, зайшла в шкільну
роздягальню, медичний кабінет, спортивний зал. До речі, гордість хлопчика не
була вражена присутністю в класі бабусі. Йому пообіцяли, що він розповість
однокласникам, що це його бабуся, тільки якщо захоче сам. Після цього дня
бабуся зрозуміла, що внук росте і тепер школа йому по плечу. Дуже швидко
пройшли страхи і у самої дитини.
Порада четверта: допоможіть дитині встановити стосунки з однолітками і відчувати себе
впевнено.
Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина
не ходила до школи в дитячий садок. В цьому випадку вона не звикла до того, що
увага дорослих розподіляється відразу між декількома дітьми. Хваліть дитину за
товариськість, радійте вголос її новим шкільним знайомствам. Поговоріть з нею
про правила спілкування зі своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині
цікавою Іншим. Вчіть ЇЇ новим іграм, щоб вона могла показати їх друзям.
Запросіть однокласників вашої дитини до вас додому - просте чаювання, а
маленький господар навчиться приймати гостей. Не варто «підкуповувати» увагу
шкільних товаришів вашої дитини дорогими іграшками та одягом. Так ваша дитина
не навчиться бути потрібною іншим. Ваш син чи донька може зіткнутися із
заздрістю однокласників. Упевнений в собі, товариський малюк адаптується до будь-якої
ситуації швидше і спокійніше.
Порада п'ята: допоможіть дитині звикнути
до нового режиму життя.
Дитина звикає до школи не тільки психологічно,
але і фізично. Багато дітей в першому класі вперше стикаються з необхідністю
вставати в один і той же час зранку. Впродовж 3-6 годин шкільного дня дитина
активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженому
робочому дню дорослої людини. З початком шкільного навчання різко збільшується
навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини. Якщо до цього ви не
дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м'яко ввести його. Ваша донька чи син потребує регулярного, тривалого сну. Допоможіть школяру навчитися
засинати в один і той же час. Не примушуйте дитини відразу сідати за уроки.
Дитині потрібний час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання.
Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички».
Дитині, як і нам, після робочого дня потрібно трошки тиші і відпочинку.
********************
Пам’ятка для батьків
щодо спілкування з дітьми,
які мають емоційні труднощі
1. Емоції виникають у
процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища
зовнішнього середовища.
2. Не існує поганих і хороших емоцій, і
дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй
рівнів організації емоційної сфери.
3. Почуття дитини не можна оцінювати, не
слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило,
бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.
4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати
свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про
свої почуття.
5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні
емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати,
виявляти свої почуття.
6. Не слід у процесі занять з важкими
дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це
неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов»
тільки тимчасово вирішує проблему.
7. Треба враховувати не просто модальність
емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних
емоцій спричиняє негативні явища.
8. Для профілактики емоційного напруження
слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного
розслаблення є застосування гумору.
9. З метою ліквідації негативнтх емоцій
потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику
чи заняття танцями.
10. Ефективність навчання дитини володіти
своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення
до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини,
створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу
з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки
